У біографії молодого Лондона вловлюється певний ритм: періоди механічної виснажливої праці чергуються з періодами мандрів і пригод, до яких спонукала його романтично-авантюрна вдача. Консервна фабрика змінювалася «устричним піратством», службою в рибальському нагляді і врешті наймом на шхуну, що вирушала до берегів Японії і Берингового моря на промисел морських котиків, загалом, морськими пригодами. Повернувшись до Сан-Франциско 1893 року, він знаходить роботу на джутовій фабриці, потім стає кочегаром на електростанції — і знову тікає, тепер уже на «велику дорогу», до пригод на суші. Щоб легше було мандрувати, він приєднується (тоді ще не з ідейних міркувань) до «Армії Келлі», своєрідної «ходячої петиції» на підтримку проекту створення робочих місць для безробітних, яка відправлялася з Каліфорнії до Вашингтона. Коли ця «армія» розсіялася, Джек Лондон перетворився на бродягу-одинака, проїхав три тисячі миль залізницями США і Канади, побував у в'язниці за бродяжництво. Про все це згодом він розповість у серії нарисів «Дорога» (1907–1908). В юності майбутньому письменникові доведеться двічі побувати в тюрмі, вдруге — за агітаційні виступи, та це буде згодом, коли він захопиться ідеями соціалізму.
Під час цих мандрів у Лондона визріває тверде рішення: ніколи не повертатися до грубої роботи. Він знає напевно: окрім фізичної сили, він наділений неабияким інтелектом і силою уяви. Тепер у літературі він бачить своє покликання і єдиний свій шлях у житті. Повернувшись додому, він з усією серйозністю береться за справу: посилено займається самоосвітою, читає, вивчає «секрети успіху» оповідань, надрукованих у дорогих виданнях, і, звичайно, багато пише. Він працює по п'ятнадцять годин на добу, розсилає свої твори по журналах, але редакції їх повертають, іноді навіть у нерозпечатаних конвертах. А ще треба було заробляти на прожиття, не гребуючи найтяжчою і найбруднішою роботою, як у пральні Бальмонтської академії. Про цей період свого життя, про своє важке й складне входження в літературу письменник докладно й вражаюче розповів у романі «Мартін Іден» (1909).