_{На противагу нечисленним працям, зазвичай у жанрі «нарису життя і творчості», що з'являлися ще на радянському просторі, в Америці із середини XX ст. розпочинається справжній науковий бум довкола Джека Лондона, який триває й досі. З'явилися десятки монографій, не кажучи про розвідки, де його творчість вивчається в різних аспектах і з різних точок зору — жанрової, стильової, соціософської, етнографічної, тендерної та ін. У результаті кропіткої роботи уточнені біографічні факти й оновлена бібліографія його праць, перевидані статті, що публікувалися у малих періодичних виданнях, зібрані інтерв'ю та листи, упорядковані та оприлюднені висловлювання з оцінками його творчості колег-письменників, а нещодавно побачило світ і повне зібрання його поезій. Спершу цей спалах наукового інтересу до творчості письменника виглядав досить неочікуваним, бо не встиг він піти із життя, як критики списали його твори до архіву розважальної літератури. Скоріш за все, це відбулося тому, що Лондон писав у час формування нової художньої парадигми, яка втілилася у творчості його наступників: Френсіса Скотта Фіцджералда, Вільяма Фолкнера, Ернеста Гемінґвея, Джона Дос Пасоса, Томаса Вулфа та інших; саме на них критика й зосередила свою увагу. Сучасні ж дослідники «повертають борги» Лондонові, демонструючи, наскільки письменницька генерація 1920-х років завдячує йому. Складається враження, що академічна Америка озирнулась і побачила, що оминула увагою одного зі своїх геніїв і тепер завзято надолужує втрачене.}

_{Народився Джон Гріффіт Лондон 12 січня 1876 року у Сан-Франциско. Він був позашлюбним сином Флори Веллман, дівчини із збіднілої родини колись заможних хліботорговців, і самозваного професора астрології Джона Чані, за свідченням сучасників, людини непересічної ерудованості, яка прекрасно володіла словом. Своїм письменницьким хистом Джек Лондон, очевидно, мав завдячувати батькові, який, проте, до кінця життя своє батьківство заперечував.}